Запитай себе:я — булер чи жертва булінгу?
Часто відповідь на це запитання криється глибше, ніж здається. Ми у Харківському національному економічному університеті імені Семена Кузнеця розуміємо це. Тому разом із кафедрою психології та соціології склали корисний, а головне —ефективний опитувальник, за результатами якого ти дізнаєшся, яку роль відіграєш у протидії булінгу (і що з цим робити далі).
Пройти опитувальникФакти про булінг, які не залишать тебе байдужим
Про опитувальник трохи детальніше
Це не просто тест — це можливість подивитися на себе з боку. Опитувальник складав психолог Богдан Ляшенко — викладач кафедри психології та соціології, голова Ради молодих вчених.
Запитання допоможуть визначити твою позицію у конфліктах, зрозуміти, наскільки ти готовий протидіяти булінгу та як можна стати частиною позитивних змін.
Дізнатися більше про себеFAQ
Булінг — це систематичне агресивне поводження однієї людини або групи до іншої, що має на меті принизити, залякати чи завдати шкоди. Він може проявлятися по-різному: через образи, штовханину, ігнорування чи навіть онлайн-переслідування.
В Україні, за спостереженнями, найпоширенішою формою є психологічний булінг — глузування, плитки чи виключення з колективу. Це пояснюється тим, що такі дії складніше помітити вчителям чи батькам, ніж, наприклад, фізичне насильство, і вони часто залишаються "невидимими" для ототочення.
Причини булінгу в Україні різноманітні й часто переплітаються. Серед них — прагнення агресора самостверджуватися за рахунок слабкого, що може бути зумовлено низькою самооцінкою чи тиском у власному житті. Сімейні проблеми, як-от брак уваги від батьків чи насильство вдома, також можуть штовхати дитину до булінгу. Соціальний контекст змінює роль: у школах, де популярність чи статус цінуються понад усе, діти можуть цькувати «інакших» — тих, хто відрізняється одягом, поведінкою чи успіхами. А ще булінг іноді стає "спадковим" — повтор дітей того, що бачать у старших.
Перше — не мовчати. Якщо це приєднатися до тебе, спробуй спокійно, але впевнено сказати "стоп" агресору — іноді це зупиняється на ранній стадії. Обов'язково розкажи комусь, кому довіряєш: другу, вчителю чи шкільному психологу. Якщо ти батько, вислухай дитину без суду й звернися до класного керівника — в ідеалі, з конкретними фактами (дати, імена, ситуація).
В Україні закон дозволяє офіційно скаржитися: пишіть заяву до директора школи, а якщо булінг серйозний (фізична шкода чи погрози) — до поліції. Головне — діяти швидко, щоб не дати позиції загостритися.
Булінг залишає слід, який може тягнутися роками. Жертви часто стоять замкнутими, втрачають віру в себе, що потім заважає будувати дружні чи робочі стосунки. Наприклад, людина, яку принижували в школі, може уникати публічних виступів чи боятися критики на роботу. У гірших випадках це переростає в хронічну тривогу чи навіть посттравматичний розлад — коли спогади про цкування спливають у найнесподіваніший момент. Але є й інший бік: деякі, переживши булінг, стають сильнішими, вчаться емпатії й допомагають іншим. Усе залежить від підтримки, яка людина отримує вчасно.
Дзеркало не скаже тобі, хто ти — жертва, спостерігач чи кривдник.
А наш опитувальник — скаже! Ще й рекомендації видасть.
На чиєму я боці?